Дитина та любов до книжок

«Як змусити читати?» - такого формулювання зовсім не повинно бути. У цьому слововживанні відразу чути негативний підтекст: читання - це жахливо, погано, важко і тому потрібно змушувати. Насправді, читання - це одна з навичок дитини, яка може приносити задоволення і є позитивним моментом в його житті. Ми повинні пробудити інтерес до цього процесу, підтримати, допомогти подолати труднощі. Головне питання, яке повинно стояти перед батьками: не "як змусити?», А «як допомогти в читанні?»

Дитина навряд чи полюбить книгу якщо:

- Батьки не читають.

- Батьки читають тільки на електронних пристроях.

- Примушують до читання або ставлять ультиматум.

- Форсують події. Коли дитина ще не готова до читання.

Дитина буде читати із задоволенням якщо:

- Бачить читаючих батьків.

- Коли йому читають з народження з задоволенням.

- Розуміють інтереси дитини і пропонують ті книги які їй подобаються.

- Книжки повинні відповідати віку, та мати поступовість, взагалі від самого початку  це можуть бути  історії у малюнках.

Читайте дітям з раннього віку, підбираючи книги за віком, потребам, а головне інтересу. Та не живіть власними амбіціями або нав'язаними уявленнями про дитину, орієнтуйтеся на її інтереси та вік,  швидше за все в майбутньому читання не буде викликати у вашої дитини складнощів.

«Про агресію та занепокоєння в дитячих малюнках»

Якщо малюнок Вашої дитини викликає тривогу або занепокоєння, над цим варто серйозно задуматися. Щоб точніше визначити це, можна спробувати описати малюнок, використовуючи поняття: «світлий» - «темний», «яскравий» - «тьмяний», «гармонійний» - «негармонійний», «спокійний» - «неспокійний», «упорядкований» - « безладний »,« веселий »-« сумний »,« агресивний »-« доброзичливий »,« багатий »-« бідний »,« важкий »-« легкий ». Це допоможе більш точно сприйняти стан дитини. Можливо, подібний спосіб оцінки здасться важким. В цьому випадку можна знайти таких же зацікавлених батьків і обмінятися з ними творіннями малюків. А ще краще звернутися до дитячого психолога. Всі слова, якими можна описати малюнок, мають відношення до актуального стану дитини. Наприклад, деякі негативні визначення. Негармонійний, - - неспокійний за кольором, навантаженості частин малюнка, динаміці персонажів. Безладний - хаотичний по розташуванню на аркуші. Сумний - на якому члени сім'ї роз'єднані, знаходяться в різних частинах листа, полум'яні обличчя то їхні безрадісні або зовсім відсутні. Агресивний - із загрозливою мімікою, позами, можливо, зі зброєю. При великій кількості негативних оцінок можна говорити про внутрішнє психологічне неблагополуччя дитини. Однак не варто робити поспішних висновків по одному-єдиному малюнку. Можливо, дитина кимось ображена або недостатньо добре себе почуває. Емоційні переживання малюка зазвичай яскраві і короткочасні, але вони роблять значний вплив на всю його найближчу діяльність, в тому числі і на творчу. Діти дуже рано починають «відчувати» колір і підбирати його за своїм настроєм і світовідчуттям, вибір кольору відображає психологічні якості дитини і стан його здоров'я. Малюк провів над аркушем паперу з олівцями в руках кілька хвилин, і картинка готова. Як багато важливого для нього самого і для батьків приховано в цьому малюнку! Дуже важливо не упустити крик про допомогу який передається через малюнок.

Практичний психолог ДНЗ№34 «Вуглик» Юріна Юлія Анатоліївна.

                            

Підготовка руки дошкільника до письма

Учити дитину правильно сидіти підчас письма, правильно тримати ручку й орієнтуватися в просторі необхідно починати вже у підготовчий дошкільний період. Коли почнеться безпосередньо письмо — нова й важка для дитини діяльність — зробити це буде значно складніше.

   У дітей, які вступають до першого класу, ще недостатньо розвинені м'язи кисті руки, координація рухів пальців, передпліччя та плечової частини руки, яка пише. Діти цього віку ще слабко орієнтуються в просторі й на площині. Більшість із них плутаються в розрізненні правого та лівого боків, особливо стосовно інших людей. Навіть учні першого класу, які стоять обличчям до вчителя і бачать, як він піднімає праву руку, швидше за все, піднімуть ліву. До семи років уже 75% дітей можуть правильно визначити праву й ліву руку іншої людини, з якого б боку вони на неї не дивилися. До восьми років із цим завданням здатні впоратися 95% дітей. Найбільші труднощі вироблення цієї навички викликає в ліворуких дітей. Уміння розрізняти праву й ліву сторони — це важлива передумова для багатьох видів навчання, тому відпрацьовуванню цієї навички необхідно приділяти достатньо часу, проводячи заняття з дитиною у формі різних ігор і вправ.
   Труднощі в письмі пов'язані, насамперед, не із самим написанням елементів літер, а з непідготовленістю дітей до цієї діяльності. Тому в підготовчий період дуже важливо використовувати деякі вправи, які б поступово готували руку дитини до письма (корисні, до речі, як для ліворуких, так і для праворуких дітей).
   Дітям дошкільного віку дуже подобаються книжки-розмальовки — найпростіший і найефективніший спосіб підготовки руки дитини до письма. Розфарбовуючи картинки, які сподобалися, дитина вчиться тримати в руці олівець, використовувати силу натискання. Це заняття тренує дрібні м'язи дитячої руки, робить її рухи більш сильними та координованими. Найкраще користуватися кольоровими олівцями, а не фломастерами, тому що останні занадто м'які для малювання і не вимагають докладання навіть незначних зусиль.
    Можна запропонувати дитині копіювати малюнки, які сподобалися (сюжетні картинки, різні орнаменти) на прозорий папір або через копіювальний папір. Особливо корисні орнаменти й візерунки, тому що вони складаються з безлічі вигнутих ліній, що є гарною підготовкою руки дитини до написання прописних літер.
Не можна забувати також і про регулярні заняття із пластиліном і глиною: розминаючи, виліплюючи пальчиками фігурки із цих матеріалів, дитина зміцнює дрібні м'язи пальців.
   Поряд із названими методами можна порекомендувати під час занять із дитиною нанизувати намисто, застібати та розстібати ґудзики, кнопки, гачки, зав'язувати та розв'язувати стрічки; перекладати трьома пальцями, які тримають ручку під час письма, дрібні іграшки; усмоктувати та висмоктувати воду піпеткою зі склянки, плести з ниток (наприклад, закладки) тощо.
   Необхідно обов'язково робити гімнастику для руки:
•  випрямити кисть руки і по черзі притискати підмізинний палець до мізинця, середній — до вказівного;
•  випрямити кисть, щільно стиснути пальці й повільно притискати їх спочатку до третіх суглобів, потім до площини долоні;
•  долоньку прикласти до столу і по черзі згинати середні, вказівні, великий пальці, інші пальці при цьому повинні поступово підніматися вгору;
•  пальці розімкнути якомога ширше й повільно зімкнути їх;
•  стиснути пальці в кулак і обертати кисть у різних напрямках;
•  долоньку покласти на стіл, піднімати пальці по черзі, повторити у зворотній послідовності;
•  затиснути ручку середнім і вказівним пальцем, згинати й розгинати ці пальці, стежити, щоб ручка не опускалася нижче великого пальця;
•  однією рукою зібрати в кулак 10-15 олівців, що лежать на столі, беручи їх по одному, потім так само по одному покласти олівці на стіл;
•  затиснути ручку другими фалангами вказівного й середнього пальців і робити «кроки» по поверхні стола.

   Усі ці заняття прості, не вимагають спеціальної підготовки й організації, але є надзвичайно ефективними в підготовці руки дитини до письма.

Співпраця з батьками

у формуванні психологічної готовності

старших дошкільників до школи

    Початок шкільного навчання — надзвичайно відповідальний момент як для дітей, так і для їхніх батьків, тому питання про психо­логічну готовність до такого навчання постає особливо гостро саме за кілька місяців до його початку. А дискусії навколо того, чи потріб­но готувати дітей до школи, чи просто зачекати, коли прийде час і вони самі всього навчаться, давно затихли. Педагоги та психологи одноголосно стверджують, що готувати дітей до школи потрібно обов'язково. Залишилося лише запитання: «Як саме готувати?»

     Психологічна готовність дітей до школи не полягає в умінні чи­тати й писати. Старші дошкільники сприймають цифри й літери як частину навколишнього світу й швидко втрачають до них інтерес. Натомість вони мають здібності до пізнання, тому важливе завдан­ня дорослих — допомогти старшим дошкільникам розвивати та ре­алізовувати пізнавальний потенціал.

     Звісно, заняття у різних гуртках із підготовки до школи розши­рюють світогляд та загальну обізнаність, однак успішно асимілюва­ти цей досвід, тобто привласнити його, зробити своїм можуть лише розвинуті, здібні діти із сильним типом нервової системи. Більш вразливим дітям таке навчання здебільшого шкодить, оскільки створює надмірне навантаження на нервову систему.

     У процесі підготовки до школи найбільше уваги варто приді­ляти загальному розвитку дітей, оскільки саме від нього залежить їхня подальша успішність у навчанні.

     З-поміж основних передумов, що забезпечують становлення пси­хологічної готовності до школи, а згодом й успішність у навчанні, є:

·        розвиток допитливості та пізнавальної активності дітей;

·        уміння самостійно розмірковувати, аналізувати події та явища, робити висновки;

·        уміння виконувати пізнавальні завдання.

   Психологічна готовність до школи є багатокомпонентним явищем. У психолого-педагогічній літературі можна зустріти різні думки щодо компонентів цього явища та їх назв, проте універсаль­ними та найбільш важливими є:

·        інтелектуальна готовність;

·        емоційно-вольова готовність;

·        мотиваційна готовність.

   Формування інтелектуальної готовності до школи як однієї зі складових психологічної готовності передбачає формування сприйнятливості до навчання, збагачення особистого досвіду піз­нання, а не елементарне накопичення певних знань, умінь і навичок з окремих сфер життя та науки, інколи надто далеких від інтересів дітей.

   Головне в навчанні в період дошкільного дитинства — розви­вати в дітей здатність дізнаватися щось нове та використовувати здобуті знання у житті та діяльності, тому в цьому періоді знання, вміння та навички є не самоціллю, а засобом розумового розвитку (відповідно до вікових можливостей дітей).

   Для успішного навчання дітям необхідні добре розвинуті во­льові якості. Відповідно до свого віку діти мають уміти:

·        керувати своєю поведінкою;

·        спрямовувати зусилля на розв'язання завдань;

·        бути достатньо організованими та посидючими;

·        розуміти та виконувати шкільні правила.

   Важливо, щоб майбутні школярі вміли спілкуватися, були до­брозичливими з однолітками та дорослими, вміли пристосовувати­ся до шкільних вимог, розуміли, що не все залежить від їхніх бажань. Необхідно також, щоб вони вміли керувати своїм тілом, добре руха­лися та орієнтувалися у просторі, мали розвинуту дрібну моторику рук, а також скоординовані рухи рук та очей. Усі ці навички є і ре­зультатом психічного розвитку дітей упродовж усього дошкіль­ного дитинства, і наслідком розвитку в старшому дошкільному віці довільності поведінки та психічних процесів дітей. Тобто розвине­на емоційно-вольова сфера старших дошкільників має такі характе­ристики, як зменшення імпульсивних реакцій, посилення самоконт­ролю та дає змогу дітям встановлювати доброзичливі взаємини з однолітками і педагогами та вписатися у систему прав і обов'язків школяра.

    Важливим компонентом психологічної готовності до школи є мо­тиваційна готовність, тобто діти позитивно сприймають образ школи та виявляють бажання опановувати нову соціальну позицію школя­ра і готовність навчатися.

   З-поміж чинників, що сприяють успішному формуванню моти­ваційної готовності дітей до школи, — об'єктивне уявлення дітей про школу. Проте доволі часто в дітей уявлення про школу є або неадекватно оптимістичним, або негативним, тобто школу вони асоціюють з чимось тривожним, небезпечним. На заваді формуван­ня об'єктивного уявлення про школу стають суб'єктивні чинники виховання дітей удома.

   Найчастіше негативне ставлення до школи формується, якщо дітей:

·        не привчили обмежувати свої бажання, долати труднощі. У них сформувалася своєрідна настанова на «відмову від зусиль». А оскільки навчання в школі передбачає постій­ні зусилля, подолання труднощів, у дітей виникає активна протидія навчанню;

·        залякували школою, що дуже небезпечно і шкідливо, осо­бливо для боязких, невпевнених у собі дітей («Ти ж двох слів докупи зв'язати не можеш, як ти в школу підеш?», «Ось під­еш у школу, там тобі покажуть!»). Інколи негативно впли­ває на ставлення майбутнього першокласника до навчання і до школи приклад старших братів чи сестер, і навіть не рі­вень їхньої успішності, а саме надзвичайна завантаженість шкільними завданнями;

·        вводили в оману нереалістичними, надто оптимістичними картинами шкільного життя. Зустріч із реальністю може спричинити сильне розчарування та різко негативне став­лення дітей до школи.

   Задля досягнення високих результатів у процесі підготовки ді­тей до школи практичному психологові варто орієнтуватися на взаємодію з батьками, адже виховує і навчає не лише дитячий са­док, а насамперед сім'я, найближче оточення, батьки — перші та найважливіші люди в житті кожного.

   Готувати дітей до школи варто цілеспрямовано, враховуючи ін­дивідуальні особливості характеру, темпераменту кожної дитини, без примушувань і покарань. Варто пам'ятати, що п'ятирічні діти ще не можуть свідомо ставитися до навчання, тож абсолютно непри­пустимо, щоб такі «уроки» супроводжувалися скандалами, криками батьків і сльозами дітей. Батьки мають попіклуватися про створен­ня позитивного ставлення дітей до школи. У пригоді їм може стати пам'ятка щодо формування в старших дошкільників позитивного ставлення до школи (див. Додаток 1).

   Значно результативніше готувати дітей до школи разом із батьками. За допомогою цікавих розвивальних ігрових вправ батькам зовсім не складно підняти рівень психологічної готов­ності до навчання у цілому та її компонентів зокрема. Завдан­ня практичного психолога — мотивувати батьків до занять з дітьми, зацікавити їх у співпраці.

Додадок 1

Пам'ятка для батьків

щодо формування у старших дошкільників

позитивного ставлення до школи

Розпочинайте підготовку до школи з ігор, під час яких діти могли б набути нових знань, умінь і навичок, а також розвивати свої здібності. Мова гри найбільш зрозуміла дітям, тому грайтеся з ними («Чого не стало?», «Що змінилося?», «Слова-міста», «На­зви одним словом», «Я знаю п'ять назв квітів, посуду, меблів...» тощо].

Дотримуйтеся систематичності занять: 10-15 хвилин щодня можуть дати ліпший результат, аніж година-дві на вихідних.

Оцінюйте успіхи дітей, а в разі невдач — підбадьорюйте («Давай спробуємо разом, я впевнена, все вийде», «Ліпше буде зробити так» (показ, пояснення].

Стежте за власним настроєм. Діти емоційно чутливі, тому якщо вам не хочеться гра­тися в якусь гру або ви погано почуваєтеся, ліпше відкладіть заняття. З поганим на­строєм або над силу не грайтеся з дітьми. Ігрове спілкування має бути цікавим та емоційно-позитивним і для них, і для вас.

Відвідайте із дітьми школу, де вони навчатимуться, покажіть їм, де роздягальня, їдальня, туалет.

Розповідайте дітям про розпорядок дня у школі, про те, що роблять під час уроку, коли і як можна звернутися до вчителя. У цьому також може допомогти гра «в школу», за­вдяки якій діти створюють певний образ як школи, так і поведінки в ній.

Поділіться власним досвідом шкільного життя, звісно, якщо він позитивний («Коли я уперше прийшов у школу, я теж не знав, а потім учитель нам показав, розповів...»], розкажіть про смішний випадок на уроці тощо.

Читайте дітям твори про школу, школярів, учителів.

Формуйте в дітей об'єктивне уявлення про школу і навчання, не ідеалізуючи, але й не за­лякуючи майбутніх школярів, адже відоме перестає бути незрозумілим, таким, що тур­бує і лякає.

         Десять заповідей 

для батьків майбутнього першокласника

• Починайте "забувати" про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу вдома, визначте коло її обов'язків. Зробіть це м'яко: "який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд".
• Визначте загальні інтереси. Це можуть бути як пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).
• Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той і на інший продукт).
• Не лайте, а тим більше - не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: "Спасибі, ми обов'язково поговоримо на цю тему".
• Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.
• Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення - запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) – нехай розповість, що більше всього подобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що це вам цікаво.
• Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не вгасне.
• Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачити світ очима іншого - основа для взаєморозуміння.
• Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: "Вийде обов'язково, тільки потрібно ще раз спробувати". Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.
•  Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу.